Ми звернемо увагу на жінок, які зіграли дієву і дорогоцінну роль у поширенні Євангелія. Про їх свідоцтво не можна забувати, як сказав Сам Ісус про жінку, яка помазала Його голову напередодні страждань: «Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її» (Мф. 26:13, Мк. 14:9). Господу до вподоби, щоб свідків Євангелія, які внесли свій вклад у поширення віри в Христа, знали і щоб пам’ять про них жила в Церкві. З історичного погляду можна розділити служіння жінок на служіння тих, хто йшов за Ісусом під час Його земного життя, і на служіння тих, хто трудився в епоху першого покоління християн.
Ісус, безумовно, і ми це знаємо, обрав з числа Своїх учнів дванадцять чоловіків як батьків нового Ізраїлю, обрав, щоб вони «були з Ним і щоб посилати їх на проповідь» (Мк. 3:14). Це очевидно, але, окрім Дванадцяти стовпів Церкви, батьків нового народу Божого, у число учнів були покликані багато жінок. Можу лише коротко згадати тих, кого Ісус зустрів на Своєму шляху, починаючи з пророчиці Анни (див. Лк. 2:36-38) до самарянки (див. Ін. 4:1-39), сирофінікіянки (див. Мк. 7:24-30), жінки, яка страждала на кровотечу (див. Мф. 9:20-22), і грішниці (див. Лк. 7:36-50), яку Він простив. Я не кажу про головних дійових осіб деяких красномовних притч, наприклад, про хазяйку, що пече хліб (див. Мф. 13:33), жінку, яка загубила драхму (Лк. 15:8-10), вдову, що докучає судді (див. Лк. 18:1-8). Для нас набагато важливіше жінки, які зіграли активну роль в Ісусовій місії. Передусім думка, природно, звертається до Діви Марії – до Тієї, Хто Своєю вірою і материнським подвигом як ніхто іншій сприяла нашому Спокутуванню. Єлисавета назвала її «благословенною в жонах» (пор. Лк. 1:42), додавши: «Блаженна ж Та, Яка увірувала» (Лк. 1:45). Марія, ставши ученицею Сина, продемонструвала в Кані повне сподівання на Нього (див. Ін. 2:5) і пішла за Ним до самого Хреста, де в особі Іоанна отримала місію стати Матір’ю всіх Його учнів у всі часи (див. Ін. 19:25-27).
Різні жінки зіграли важливу роль в Ісусовому житті. Красномовним прикладом служать жінки, які йшли за Ісусом, щоб служити Йому «з майна свого», імена деяких з них нам передає Лука: Марія Магдалина, Іоанна, Сусанна і «багато інших» (див. Лк. 8:2-3). Євангелія повідомляють нам, що жінки, на відміну від Дванадцяти, не покинули Ісуса під час страждань (див. Мф. 27:56,61, Мк. 15:40). Серед них особливо виділяється Марія Магдалина, яка не лише була присутньою при стражданнях, але стала першим свідком і вісницею Воскреслого (див. Ін. 20:1, 11-18). Саме Марії Магдалині Святий Фома Аквінський привласнює винятковий титул – «апостол апостолів» (apostolorum apostola),присвятивши їй прекрасні слова: «Подібно до того, як жінка сповістила першій людині слова смерті, жінка ж першою сповістила апостолам слова життя» (Super Ioannem, ed. Cai, §2519).
У ранній Церкві роль жінок була зовсім не другорядною. Ми не зупиняємося на чотирьох дочках «диякона» Филипа, імена яких не названі, і що жили в Кесарії, – усі вони, як повідомляє нам святий Лука, отримали дар пророцтва, тобто здатність публічно виступати під дією Святого Духа (див. Діян. 21:9). Стислість цих слів не дозволяє зробити конкретніші висновки. Проте, святому Павлу ми зобов’язані більш просторовими відомостями про гідність і роль жінки в Церкві. Він виходить із принципу, згідно з яким для хрещених не лише «нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного», але навіть «нема ні чоловічої статі, ні жіночої». Основа – «бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28), тобто всі мають однакову гідність, хоча в кожного особливі функції (див. 1Кор. 12:27-30). Апостол вважає нормальним, що в християнській общині жінка може «пророкувати» (1Кор. 11:5), тобто під впливом Святого Духа відкрито висловлюватися, аби це служило до напоумлення общини і здійснювалося гідним чином. Тому наступне, добре відоме напучення «жінки ваші у церквах нехай мовчать» (1Кор. 14:34) треба розглядати як відносне. Дискусійну проблему, що виникає звідси: як пов’язати явно суперечливі перше (жінки можуть пророкувати в церкві) і друге (не можуть говорити) висловлювання, ми залишимо екзегетам. Зараз немає можливості розібрати його. Раніше ми говорили про Приску, або Прискіллу, дружину Акили, яка одного разу, як не дивно, згадується раніше чоловіка (див. Рим. 16:3); і першу, і другого Павло називає: «Мої sun- ergous – співпрацівники» (Рим. 16:3).
Не можна обійти мовчанням деякі інші зауваження, наприклад коротке Послання до Филимона, що насправді адресоване також якійсь жінці на ім’я «Апфія» (див. Флм. 1:2). Латинські і сирійські переклади грецького тексту додають до імені «Апфія» звернення «soror carissima – найулюбленіша сестра» (ibid.) (слід сказати, що в общині колосян вона, більш за все, посідала важливе місце). У будь-якому випадку це єдина жінка, згадана Павлом серед адресатів Послань. В іншому місці апостол згадує якусь «Фиву», названу diakonos (дияконисою) Кенхрейської церкви – портового містечка, розташованого на схід від Коринфу (див. Рим. 16:1-2). Оскільки в той час це слово ще не означало особливого ієрархічного служіння, під ним слід розуміти виконання цією жінкою певних обов’язків на благо християнської общини. Павло просить прийняти її сердечно і допомогти їй, «у чому вона матиме потребу», а потім додає: «Бо i вона була помічницею багатьом і мені самому». У тому ж посланні апостол з ніжністю згадує інших жінок: Маріам, потім – Трифену, Трифосу і улюблену Персиду, а також Юлію, про яких пише, що вони «багато потрудилися для нас» і «трудяться в Господі» (Рим. 16:6, 12а, b, 15), підкреслюючи тим самим серйозність їх церковного служіння. У Филипській церкви виділяються дві жінки – на ім’я «Єводія і Синтихія» (Флп. 4:2): напучення Павла зберігати взаємну згоду наводить на думку, що обидві виконували важливі функції в общині.
У цілому історія християнства розвивалася б зовсім інакше, коли б не самовіддана участь у ній багатьох жінок. Тому, як зауважив мій високоповажний і дорогий попередник Іоанн Павло II в апостольському посланні Mulieris dignitatem[*] –«Церква дякує за всіх жінок і за кожну з них окремо… Церква дякує за всі прояви жіночого «генія», явлені впродовж історії серед усіх народів і націй; дякує за всі харизми щедро даровані Святим Духом жінкам в історії народу Божого, за всі перемоги, якими вона зобов’язана їх вірі, надії і любові; дякує за всі плоди жіночої святості» (п. 31). Як видно, похвала стосується жінок, які жили упродовж усієї історії Церкви, і висловлена від імені всієї церковної общини. Давайте і ми приєднаємося до цих слів і подякуємо Господу за те, що Він веде Свою Церкву, покоління за поколінням, закликаючи і чоловіків, і жінок, присвячувати свою віру і своє хрещення на благо усього Тіла Церковного заради більшої слави Божої.
Із книги Йосифа Рацінґера (Папа Бенедикта XVl) «Ісус з Назарету»
